Як допомогти дитині, яка перебуває в стресі

Що таке стрес і чому він виникає у дітей

Стрес — це реакція організму у відповідь на сильний зовнішній подразник. Загалом це нормальний захисний механізм: він мобілізує психофізіологічні та біохімічні ресурси організму для адаптації до ситуації. Виникнення стресу означає, що дитина включилася в діяльність, спрямовану на протидію небезпечним впливам.

Стрес не є шкідливим, якщо дитині вдається швидко уникнути стресового впливу або адаптуватися до нього. Однак здатність до адаптації не безмежна. Якщо інтенсивність і тривалість стресу перевищують можливості організму, виникає дистрес — стан хронічного стресу, що призводить до дезадаптації: надмірного психічного, емоційного та м'язового напруження, порушень поведінки та роботи внутрішніх органів.

Як мозок дитини реагує на стрес

Коли в життя дитини вривається стресовий фактор, запускаються автоматичні тілесні реакції — так звана програма «бий або біжи». За неї відповідає лімбічна система («мозок ящірки») — найдавніша частина мозку, що присутня від народження. Вона швидко реагує на небезпеку й забезпечує виживання, але не здатна до аналізу чи діалогу.

Префронтальна кора — зона мислення, контролю, емпатії та аналізу — формується поступово, аж до 25 років. Тому дитина фізично не може мати такий самий рівень самоконтролю, що й дорослий. Коли у дитини вирують емоції, мислення не працює: нотації та пояснення в цей момент не сприймаються. Спочатку необхідно заспокоїти дитину, і лише потім вести діалог.

Виживання дитини безпосередньо залежить від близьких дорослих і від того, як вони допомагають їй опрацьовувати стресові ситуації. Що менша дитина, то більше її стан визначається станом батьків. Тому стабілізація власних емоцій дорослого є першим кроком до допомоги дитині.

Як налагодити контакт із дитиною в стресі

Щоб заспокоїти лімбічну систему дитини, необхідно спочатку «підключитися» до неї та поступово перевести у спокійний режим. Для цього існує п'ять простих способів, заснованих на системі прив'язаності між батьками та дітьми.

Безпечні доторки — ніжні, турботливі, комфортні для дитини обійми допомагають їй розслабитися.
Зоровий контакт — тривалий і комфортний погляд передає сигнал: «З цією людиною мені безпечно».
Мовленнєвий контакт — м'який, спокійний, мелодійний голос дорослого стишує дитину.
Взаємодія у грі — спонтанна гра та уява є одним із найприродніших способів взаємодії батьків із дітьми.
Емоційна чутливість — здатність зчитувати мінімальні зміни в поведінці та вигляді дитини без слів.

Допомога дітям шкільного віку: конкретні ситуації

Нижче наведено типові прояви стресу у дітей шкільного віку та рекомендовані дії батьків. Матеріал підготовлено на основі посібників National Child Traumatic Stress Network, National Center for Posttraumatic Stress Disorder та настанови ВООЗ «Psychological First Aid. Field operations guide. 2nd edition».

Розгубленість після травматичної події. Доступно поясніть дитині, що сталося, уникаючи деталей, які можуть налякати. Відповідайте на всі запитання без роздратування, повідомте, що буде далі — особливо щодо школи та місця проживання.
Почуття провини та відповідальності. Дайте дитині можливість поділитися переживаннями. Поясніть, що після нещастя багато дітей і дорослих думають, що все могло бути інакше, але це не означає їхньої вини.
Постійний страх повторення події. Говоріть: «Це лише спогади, зараз ти в безпеці, я поряд». Обмежте перегляд новинних репортажів про подію, оскільки вони провокують повторне переживання страху.
Відтворення події у грі та малюнках. Така поведінка є нормальною. Стежте, щоб у іграх та малюнках результат завжди був позитивним.
Порушення сну та нічні жахи. Заспокойте дитину, запропонуйте думати про приємні речі перед сном, будьте поруч фізично.
Агресивна або неспокійна поведінка. Організуйте активний відпочинок: рух допомагає впоратися з сильними почуттями.
Тілесні скарги — головний біль, біль у животі. З'ясуйте, чи є медична причина, відвідавши лікаря. Якщо ні — поясніть дитині, що така реакція є нормальною, зробіть масаж, дихальні вправи. Переконайтеся, що дитина достатньо спить, рухається та правильно харчується.
Спостереження за тим, як найближчі дорослі справляються з життєвими негараздами. Діти зчитують батьківську поведінку та реакції, тому важливо зберігати спокій, чесно, але без паніки пояснити, що сталося. Спонукайте дитину до відкритої розмови про її та ваші переживання.

Допомога підліткам у стресових ситуаціях

Підлітки реагують на стрес інакше, ніж молодші діти. Психолог або психотерапевт онлайн може допомогти, якщо реакції підлітка тривають довго або посилюються. Проте батьки також мають важливі інструменти підтримки.

Дистанційованість, сором і провина. Створіть комфортні умови для обговорення події та почуттів. Підкресліть, що його реакції нормальні, скоригуйте надмірне відчуття відповідальності.
Страх здатися «ненормальним». Поясніть, що більшість людей почуваються розгублено та безпорадно після нещастя. Заохочуйте підтримувати стосунки з близькими та однолітками.
Страх повторення події та реакції на спогади. Допоможіть підлітку розрізняти саму подію та спогади про неї. Обмежте перегляд телевізійних репортажів.
Відчуження від сім'ї та однолітків. Збирайтеся частіше всією сім'єю, говоріть про почуття, навчайте терпимості до різних реакцій членів родини.
Бажання передчасно розпочати доросле життя. Переконуйте відкласти важливі рішення, поки ситуація не стабілізується.
Радикальна зміна переконань. Поясніть, що зміни в переконаннях після важких подій трапляються часто і з часом минають.
Бажання допомагати іншим. Підтримайте це прагнення, запропонувавши конкретне заняття, яке відповідає настрою підлітка.

Загальні поради батькам щодо подолання стресу в сім'ї

Нижче наведено ключові принципи, які допомагають знизити рівень стресу у дітей різного віку в складних життєвих обставинах, зокрема під час війни.

Залишайтеся разом як сім'я. Не варто відправляти дітей далеко від батьків одразу після переїзду чи пережитої складної ситуації — спільна присутність прискорює відновлення.
Заспокоюйте дітей і словами, і тілесно: обіймайте, гладьте по спинці, цілуйте.
Забезпечте передбачуваний розклад дня — час прийому їжі, навчання, сну. Передбачуваність знижує рівень тривоги.
Застосовуйте практичні методи зниженню стресу. Навчіть дитину дихальним вправам, які заспокоюють у момент тривоги. Дайте розуміння, що спорт та прогулянки на свіжому повітрі знижують рівень кортизолу - гормону стресу. Творчість - дозволяє виразити емоції безпечним способом.
Допомагайте дітям переосмислювати стресові ситуації та шукати альтернативні пояснення подій.
Ініціюйте розмови про почуття, уважно слухайте дитину, ставтеся серйозно до її переживань.
Допомагайте змінювати неадаптивні переконання — наприклад, переконання, що будь-яка оцінка нижче найвищої є поразкою.
Не «заражайте» дитину власними страхами: діти переймають тривогу дорослих.
Давайте лише ті обіцянки, які зможете виконати.
Надавайте дітям правдиву інформацію про ситуацію з урахуванням їхнього віку.
Продовжуйте звичайну діяльність попри страхи — це допомагає відновити відчуття стабільності.
У разі необхідності звертайтеся до психологів, соціальних працівників або шкільних служб підтримки.

Коли варто звернутися за психологічною допомогою онлайн

Якщо стан дитини викликає занепокоєння — симптоми стресу не зменшуються протягом кількох тижнів, дитина відмовляється від звичної діяльності, з'являються стійкі порушення сну або поведінки — варто проконсультуватися з фахівцем. Консультація психолога онлайн дозволяє отримати кваліфіковану психологічну допомогу без необхідності виходити з дому, що особливо важливо в умовах воєнного часу.

Якщо ви помічаєте ознаки тривожності або емоційного виснаження у себе як батька чи матері, корисно пройти скринінгові опитувальники: тест на тривогу GAD-7 (/publication/gad-7-posibnyk/) або тест на депресію PHQ-9 (/publication/phq-9-posibnyk/). Для оцінки реакції на травматичні події існує шкала IES-R (/publication/ies-r-posibnyk/). Результати цих інструментів допоможуть краще зрозуміти власний стан перед зверненням до фахівця.

Пам'ятайте: стабільний емоційний стан батьків є одним із найважливіших ресурсів для дитини в стресі. Турбота про власне психічне здоров'я — це також турбота про дитину.